«ВНУТРІШНЄ – ЗОВНІШНЄ» В РАННЬОХРИСТИЯНСЬКОМУ СВІДЧЕННІ
Канонічне євангельське оповідання згадує такі категорії протилежностей як «нижнє - вишнє» євангеліста Іоанна («ви від нижніх, Я від вишніх») та «зовнішнє – внутрішнє», наприклад в згадці про деяку «темряву зовнішню» у євангеліста Матвія та Царство Боже, що «всередині вас є» - євангеліста Луки. Ранньохристиянський період свідчить про існування деякого уявлення або навіть і вчення, що зверталося до категорій цих протилежностей. Так логія 27 євангеліста Фоми доносить нам наступне: «…ми увійдемо в царство? Ісус сказав їм: Коли ви зробите двох одним, і коли ви зробите внутрішню сторону як зовнішню сторону, і зовнішню сторону як внутрішню, і верхню сторону як нижню …». Ранньохристиянські свідки, таки як Климент Римський та Климент Олександрійський так чи інакше були знайомі з цією промовою, тлумачили її і відносили саме до проповіді Спасителя. І саме міркування по цьому моменту вчення цікаво доносить до нас євангеліст Пилип.
Так, євангеліст Пилип являє для нас свідка того часу щодо промов Спасителя та варіацій тлумачень цих промов. Щодо вчення відносно цих категорій протилежностей він приводить відому йому логію (яку нажаль реконструюють внаслідок пошкодження рукопису) та міркує або полемізує в рамках відомих йому уявлень та тлумачень. Точному розумінню його міркувань заважає руйнація тексту (69), але деякі моменти можна цілком виділити. А отже, Пилип проводить чітку паралель та тотожність між категорією «вишнє» та категорією «внутрішнє». Тобто існуюча космологічна модель з іншим вищим світом проти цього нижнього світу розглядається ним через так званий антропологічний простір буття людини. При цьому «нижнє» та «вишнє» це не космічна будова, а простір самої людини, її зовнішній та внутрішній світи. Пилип розвиває думку і приводе цікаву логію, котра відома нам по Євангелію Матвія: «увійди до своєї кімнати, зачини свої двері за собою (і) молись своєму Отцю, який у прихованому». Фактично євангеліст Пилип робить акцент саме на тому, що Отець перебуває в глибині таємного, а отже в глибині внутрішнього простору людини.
З точки зору біблеїстики можна припустити, що Пилип не користується Матвієм як першоджерелом, а використовує деяке загальне першоджерело для них обох, але котре Матвій розвив вже в іншому напрямку з тлумаченням засудження практики публічності молитви фарисеїв. Далі Пилип в рамках цього центру відкриття Отця розміщує "Повноту" - в якості паралелі і саме в глибинному невидимому центрі духовного простору. Він резюмує в наголошенні, що той хто перебуває у цьому центрі це є той о ком кажуть, що він над всім. І цьому центру для Пилипа протистоїть зовнішнє видиме, в відсутності Повноти воно і стає тому темрявою ззовні, що і було назване загибеллю.
Євангеліст Матвій багаторазово напряму звертається до категорій «внутрішнього - зовнішнього». Але воно не несе якогось метафізичного змісту. Більш того, в ньому навіть порушений або відсутній цей зміст. Згадка категорії використовується в викритті лицемірства фарисеїв, коли внутрішнє несе по відношенню до їх прикладу саме негативний зміст. Матвій єдиний з синоптичних євангелістів і тричі використовує висловлювання про темряву зовнішню. Ця темрява у нього являє собою деяке місце перебування невірних або грішників, куди вони будуть «викинуті» згідно вироку суда. При цьому його згадка про зовнішню темряву створює якусь дивну есхатологічну посмертну майбутню картину буття. В ній весь світ чомусь заповнений темрявою і тільки в якомусь місті локалізується майбутнє царство небесне, але воно занурено і оточене нескінченим царством темряви і страждань. А дивність можна пояснити саме тим, що в основу картини було покладено момент вчення з уявленням про простір буття людини, внутрішній та зовнішні світи, протиставлення невидимого внутрішнього до видимого зовнішнього. І як передає євангеліст Фома - пошуку і відкриття світла саме «всередині чоловіка світла», коли той починає сіяти для світу зовнішнього і без відкриття чого люба людина і перебуває по суті в стані загибелі в зовнішньому світі темряви. І якщо у звістці євангеліста Пилипа зовнішня темрява це по суті саме існуючий духовний стан і стан буття без відкриття Повноти, то для Матвія це майбутній есхатологічний суд, вигнання души людини із Царства Божого у темряву, що і породжує цю дивну картину світу темряви, тоді як початково це мислилося саме станом буття, а відкриття внутрішнього світла по суті шляхом до спасіння.
